Музей села Веролюбівки

Історико-краєзнавчий музей “Пам'ять серця” у селі Веролюбівка Костянтинівського району Донецької області було відкрито у 1989 р.  на базі місцевої школи. Цьому передували три роки збиральницько-систематизаційної, експозиційної роботи активу музею. Є символічним, що потреба у збереженні пам'яті про історію краю та малої батьківщини з поетичною назвою  (окрасою села є могутні верби, і тому його інколи називають  “Верболюбівкою”)  виникла того чорного для України року Чорнобильської аварії...

Спочатку музей розташовувався в одному залі. Значна кількість експонатів була присвячена природі краю, історії заснування села, тематиці Великої Вітчизняної війни. Зі здобуттям Україною незалежності посилився інтерес до освітлення козацької історії краю, розвитку села на межі ХІХ-ХХ ст., подій громадянської війни та колективізації, персоналій видатних земляків.

У 2003 р. музей отримав статус державного музею при закладі освіти.

У 2004-2008 рр. музей суттєво розширюється завдяки наполегливій праці директора школи Павла Івановича Швеця (випускник філфаку Донецького держуніверситету, він працює у школі вчителем з 1982 р., з 1985 р. - її директор). П.І. Швець організовує збір учнями, мешканцями села етнографічного матеріалу та матеріалу радянської доби. Небайдужими до збереження історичної спадщини веролюбівчанами врятовано і збережено для прийдешніх поколінь багато унікальних речей, що розповідають про розвиток сільського господарства та побуту, культурні традиції, етнічну історію краю. Методичну допомогу щодо систематизації матеріалу та у проведенні реекспозиції було надано науковими співробітниками Часовоярського промислового історико-краєзнавчого музею: директором, кандидатом історичних наук С.Й. Татариновим та зберегачем фондів Богуненко В.О. Оформлювати музей допомагала народний майстер України, викладач Школи Мистецтв м. Часів Яр художник В.Л. Нестерова, предки котрої походять із Веролюбівки. Особливе уважне ставлення до Веролюбівського музею проявив відомий вчений, доктор філософських наук, професор, завідувач кафедрою етики, естетики та історії культури Слов'янського державного педуніверситету А.М. Федь. Він поділився з земляками цінними спогадами про повоєнне життя села, видатних односельців, міркуваннями про роль музею села у сучасних реаліях.

24 грудня 2009 р. Веролюбівський музей став дипломантом 1-го Всеукраїнського конкурсу громадських музеїв, отримавши Диплом за підписом  голови Спілки краєзнавців, Героя України, академіка НАНУ П.Т. Тронька.

Нині в музеї зберігаються унікальні експонати з етнічної історії, етнографії, історії освіти та медицини, зародження промисловості краю. Експозиція розташована у трьох залах.

Перший зал містить загальні відомості про природу, геологію краю, археологічні культури краю та їх дослідників; інформацію про заселення краю та участь у цьому козацтва. Найзначнішу частину його експозиції становлять матеріали, які розповідають про заснування села, вплив на соціально-економічне становище виникнення поруч потужних промислових центрів. Так, історія села Веролюбівки бере початок з 1836 р., коли тамбовський поміщик Африканов купив у генерала Котляревського землю і поселив на ній селян, переселивши їх зі свого тамбовського маєтку. Невдовзі він перепродав маєток поміщику тієї ж Тамбовської губернії Дмитру Головіну, котрий привів сюди своїх людей, та назвав село на честь доньки. Ще через 20 років Головін продав маєток разом із селянами барону Фітінгофу, котрий збільшив населення села 13-ма родинами, придбаними у Харківській губернії, та 4-ма родинами, переведеними з сусідньої Білокузьминівки.

Селяни займалися землеробством, скотарством (переважно вівчарством), серед промислів визначним був видобуток глин та піску. З ремесел особливо було розвинено гончарство, прядіння та ткацтво. Про останнє говорить велика колекція прядлок, ткацький верстат, численні оригінальні вироби веролюбівських майстринь кінця ХІХ-ХХ ст.

У пореформений період історія села тісно пов'язана з розвитком вогнетривкої промисловості, адже поруч знаходится Часовоярське родовище якісних вогнтривких глин. У 1876 р. поміщик Федір Іванович Плещеєв, власник сусіднього села Миколаївки, будує перший на півдні Російської імперії вогнетривкий завод. До кінця ХІХ ст. тут діяло вже 5 вогнетривких заводів, також поряд відкривалися кар'єри, велися розробки алебастру, доломіту, піску та ін. Селяни наймался на сезонні роботи на цих заводах та у кар’єрах. Велику цінність становить експонована у музеї продукція вогнетривких, черепичних, скляних та ін. заводів краю, зразки будівельних матеріалів з клеймами засновників підприємств - піонерів багатьох галузей промисловості Донбасу.

Цікаві експозиції, присячені подіям громадянської війни 1917-21 рр., під час якої на цій території діяли загони місцевих «махновських» отаманів: Назарова, Махонька, Колесова. Сам Нестор Іванович Махно з’являвся тут улітку 1920 р. Також у залі розповідається про історію колективізації, Велику Вітчизняну війну та повоєнну історію села.

Другий зал присвячений етнічній історії та етнографії краю. Як для мешканців села, так і для істориків, етнографів, становлять інтерес матеріали про родини першопоселенців; оригінальні зразки народних костюмів: українських, російських, грецьких, німецьких; деталі зовнішнього  та внутрішнього оздоблення селянських жител (тип котрих мав певні відмінності як від південно-слобожанського, так і нижньодніпрянського,котрі були характерними для українських сіл Бахмутського повіту); предметів побуту. Серед унікальних експонатів у цьому залі зберігається старовинний музичний інструмент - фісгармонія середини ХІХ ст., що належала священику, першому викладачеві грамоти у місцевій ЦПШ; церковні книги та ін.

Третій зал розповідає про сільський побут радянської доби (з 30-х по 80-т рр. ХХ ст.), а також історію школи. Серед оригінальних експонатів музею — колекції радіоаппаратури 1950-70-х рр., шкільної форми 1950-80-х рр.

Без перебільшення можна сказати, що завдяки існуванню і розвитку  історико-краєзнавчого музею у Веролюбівці відновлюється такий аспект “історичної справедливості”, як жорстоко травлена впродовж ХХ століття самоповага сільського мешканця, годувальника нації та зберігача життєдайних соків національної культури. Безперечно, формується дбайливе ставлення до пам'яті власного роду у молодого покоління. Музей є для села, нарівні зі свіжим повітрям, благословенним для промислового Донецького краю, та  мальовничими краєвидами, запорукою збереження його самобутності.

Швець П.І.,

Богуненко В.О.